Чужа

Вони ще пам’ятають близькість, але вже не знаходять її в теперішньому. Маски зірвано, після колишніх зізнань залишилася пустка, а поцілунки більше не зігрівають. Герой бачить росу в косах коханої, чує її мовчання — й розуміє, що між ними виросла відстань, якої раніше не було.

Він згадує її іншою: лагідною, наче літо, з ароматом липи й теплого квіту. Тепер усе нагадує холодні зимові гаї. «Початок кінця» для нього — не гучна сварка, а повільне усвідомлення, що знайома людина стала чужою. Пісня не називає винного й не показує остаточного прощання; найболючішим залишається відчуження, яке настало раніше за розлуку.