Вітер крізь час

«А вітер крізь час» — пісня про зв’язок із предками, який відчувається не через великі промови, а через прості речі: стару стежку, запах землі після дощу, бабусин урок, джерело й тишу серед дерев. Героїня приходить сюди одна, але відразу говорить: «та не сама», бо поруч із нею живе пам’ять роду.

Вітер у приспіві переносить «предків глас» крізь час, а чисте джерело стає образом сили, що живить усе живе й змиває страх. У містку героїня називає себе краплею в ріці — малою частиною значно довшої історії. Саме тому головна думка пісні не про минуле заради минулого, а про коріння, яке допомагає знову підійматися сьогодні.