Ти моя тиша
You're my only way out
Зранку за вікнами кришиться небо на друзки
Я шукав фінал в полоні твоєї спокуси
Ти в моїх думках туманом, не бачу нічого
Гасне світло дня і тоне в істериках слово
Стиснуті скроні, пульсує холодна тривога
Ти моя прірва, ти моя остання дорога
Я в твоїх кроках, як тінь, що втрачає обличчя
Час зупинився, ми ніби в німому сторіччі
Мене всього стискає, дихати стає важче
Я у твоїй пастці і не прошу про краще
В твоїх обіймах, як попіл, розвіяний вітром
В темряві ніжний, але з серцем холодним і скритим
Мене всього стискає, ламає мої кордони
А я задихаюсь від власної ж оборони
Я в твоєму полоні та, можливо, назавжди
Ніч така темна, дивись, не відпусти
Вимкни мій голос, залиш тільки тишу і стіни
Щоб я не відчув, як знов закипає у венах
Закрий мої очі, бо погляд твій палить сильніше
Нехай цей вогонь стає з кожним кроком тихіше
Стиснуті скроні, пульсує холодна тривога
Ти моя прірва, ти моя остання дорога
Я в твоїх кроках, як тінь, що втрачає обличчя
Час зупинився, ми ніби в німому сторіччі
Мене всього стискає, дихати стає важче
Я у твоїй пастці і не прошу про краще
В твоїх обіймах, як попіл, розвіяний вітром
В темряві ніжний, але з серцем холодним і скритим
Мене всього стискає, ламає мої кордони
А я задихаюсь від власної ж оборони
Я в твоєму полоні та, можливо, назавжди
Ніч така темна, дивись, не відпусти
Забери мій спокій, залиш мені тільки втому
Я більше не знаю шляху до власного дому
Ти зачарувала крокую у твою безодню
Вчора був один, ще, а зараз з тобою сьогодні
Стиснуті скроні, пульсує холодна тривога
Ти моя прірва, ти моя остання дорога
Я в твоїх кроках, як тінь, що втрачає обличчя
Час зупинився, ми ніби в німому сторіччі
Мене всього стискає, дихати стає важче
Я у твоїй пастці і не прошу про краще
В твоїх обіймах, як попіл, розвіяний вітром
В темряві ніжний, але з серцем холодним і скритим
Мене всього стискає, ламає мої кордони
А я задихаюсь від власної ж оборони
Я в твоєму полоні та, можливо, назавжди
Ніч така темна, дивись, не відпусти
Мене всього стискає, дихати стає важче
Я у твоїй пастці і не прошу про краще
В твоїх обіймах, як попіл, розвіяний вітром
В темряві ніжний, але з серцем холодним і скритим
Мене всього стискає, ламає мої кордони
А я задихаюсь від власної ж оборони
Я в твоєму полоні та, можливо, назавжди
Ніч така темна, дивись, не відпусти