Біла хата в саду

У центрі пісні стоїть біла хата, оточена садом. Під вишнею звучить солов’їний спів, тихо падає цвіт, а герой вдивляється в знайомі місця й чекає на ту, з ким пов’язані найтепліші спогади.

Минуло багато весен і літ, але образ коханої не зникає. Герой пам’ятає її очі та коси, хоч час невпинно змінює сад довкола. Він просить дерева не сумувати зранку, коли цвіт осипається на землю.

Весна, що закохується в літо, стає образом природного плину життя. Наприкінці герой знову повертається до любові до білої хати й тих часів, коли сади розцвітали.