Pronto

У цій історії літо ніби залишилося по той бік телефонного дзвінка. Людина чекає звістки, уявляє знайомий портрет і подумки повертається до спільних прогулянок. За вікном ще може бути тепло, проте без коханої людини навіть вечір здається холоднішим.

Коротке «Пронто» стає проханням відгукнутися. Герой згадує море, голос, що досі живе в серці, і сонце, яке хотілося б утримати в долонях. Замість складних пояснень він просить лише набрати номер і приїхати разом із літом.

У спогадах усе здається можливим: вечір обійме, доля знову зведе двох людей, а розмова продовжиться там, де колись обірвалася. Найсильніше тут не самотність, а віра, що одна відповідь може повернути близькість.