Далекобійник

У кабіні пахне кавою, за вікном змінюються кордони й дорожні знаки. Далекобійник тримає маршрут, хоча за сотнями кілометрів залишаються діти та близькі. Він не називає себе героєм — просто продовжує їхати, бо така його робота й відповідальність.

Музика в колонках стає супутником у дорозі, а приспів про трасу й кермо звучить як особисте правило водія. Це пісня про щоденну витримку, далекі рейси та невидиму самотність за лобовим склом.