Наче сон

Герой намагається пригадати дівчину з давнього минулого, але її образ вислизає. Він забув ім’я, а в пам’яті збереглися лише помах руки біля поїзда, сонячний погляд і відчуття короткої зустрічі. Роки минають, наче листя з дерева, і від тих днів залишається дедалі менше.

Минуле повертається запахом торішньої м’яти й цвітом яблуні. Герой запитує себе, чи було те кохання справжнім, чи воно вже схоже на сон. Він не може повернути час, але цей крихкий спогад усе ще тримає його, навіть коли давні вогні погасли.