Моя тиша

Колись порожнє серце змінилося після зустрічі з коханою. Вона зігріла душу, повернула відчуття сили й стала для героя тією особливою тишею, у якій можна бути собою. Її образ він називає то причалом, то глибоким океаном, то крилами.

В обіймах коханої хочеться затриматися довше, взяти її за руку й пройти разом навіть складні дороги. Герой обіцяє не відступати, якщо прийде лихо, і знову просить: не зникай. За наполегливим повторенням відчувається страх втратити те, що так сильно змінило життя.

У словах подяки Богові за щире кохання поєднуються захоплення і вдячність. Для нього тиша — не відсутність звуків, а близькість людини, що стала домом і опорою.