Дика

Її звати Олександра. Про неї говорять люди, які й гадки не мають, що між ними насправді відбувається. Вона непередбачувана, іноді схожа на примарну ніч, та він усе одно залишається поруч, попри чужі слова й власні плани.

Разом вони проїхали міста й вокзали, щось втрачали, сперечалися зі світом, але не зреклися себе. Коли на нього тиснули важкі думки, вона знаходила кольори навіть там, де він бачив лише втому. З усіх облич він щоразу шукав саме її.

І тепер, коли місто гасне, він знову хоче зустріти Олександру й провести з нею ніч до зорі. У цій дівчині для нього поєдналися неспокій і відчуття дому, від якого вже не хочеться тікати.