Шуміли гори

Ранок над рікою стирає вчорашні сліди, а час непомітно змінює ціну речей. Те, за чим колись так поспішали люди, поступово відходить у тінь. Чоловік оглядається на пройдений шлях і згадує місце, з яким досі пов’язані надія й любов.

У пам’яті досі шумлять гори. Він звертається до матері, ніби вона могла почути ці думки крізь відстань. Холодними вечорами повертається до тих самих образів — до ріки, світанку й рідних місць, що кличуть навіть після багатьох років.

«Шуміли гори» — тиха туга за домом і нагадування про те, що найдорожче залишається з людиною в пам’яті.