Ще раз поцілую

Біля віконечка дівчина вдивляється в ніч і запитує себе, чи побачить сьогодні коханого. Його образ часто приходить до неї уві сні, тому звичайне чекання сповнене мрій і нетерпіння.

Підійшовши ближче до вікна, вона говорить про усмішку милого й про те, як важко його виглядати. У цих небагатьох словах — проста й упізнавана мить: хочеться побачити дороге обличчя, а час до зустрічі тягнеться надто повільно. Історія залишається біля вікна, серед нічних роздумів та сподівання, що коханий з’явиться.