Зелене листя білі каштани

Вона згадує хлопця, якого кохала півтора року, поки про їхні стосунки не дізналися сусіди. Після цього почалися розмови й осуд, а замість близькості залишилися вечірній сум і відчуття, що чужі люди надто легко втрутилися в те, що було між двома.

Героїня навіть просить інших не розлучати тих, хто ходить разом, і згадує власні молитви про щастя. Та фінал уже не повертає минуле: вони розійшлися, а в пам’яті лишилися каштани, сум і гірке переконання, що людська слава може зруйнувати дуже особисту історію.