Чорна троянда

Герой називає жінку чорною трояндою та циганкою, порівнює її очі з вогнем, а красу — з небом перед грозою. Він побачив її лише на мить, та вже говорить, що не уявляє життя без неї. Її сукня кружляє, рухи схожі на танець у полум’ї, а сам він зізнається, що загубив здатність тверезо думати.

У цьому захопленні є й образ гри: герой говорить, що його серце вкрадене, а карти вже не потрібні, бо він нібито знає свою долю. Почуття порівнюється з вином, яке хочеться випити до дна. Повторювані звернення до чорної троянди й циганки передають не спокійну ніжність, а сильне, майже чарівне тяжіння. Він обіцяє йти за нею світом, хоча їхнє спільне майбутнє залишається лише його словами.