Де джерела бють,орли воду пють

Біля джерел, де п’ють воду орли, героїня опиняється серед гірських краєвидів і квітучих садів. Вона згадує любисток, водограй та рожевий цвіт — прості, але виразні знаки весни, коли все навколо оживає. Разом із природою прокидається й її серце.

У словах про весняне закохання звучить щасливе здивування. Квіти ніби дарують їй добрий знак, а далі увага переходить до хлопця, який зупинився там, де цвів любисток. Його закликають залишити безтурботні гуляння й відкритися справжньому почуттю.

Ця історія не потребує складних поворотів. Її краса — у близькості природи та людської ніжності: джерело дає воду, сад розквітає, а хтось знаходить у собі сміливість покохати.