Полонинська душа
Щоб відтворити музику, дозвольте завантаження YouTube-плеєра.
Над полонинами лунають співанки, а герой хоче, щоб їх почули далеко за рідними горами. У «Полонинська душа» Roman Lavruk гуцульська пісня стає тим, що зігріває серце і вдома, і в дорозі.
Про пісню «Полонинська душа» — Roman Lavruk
У словах постають шум смерек, гірська долина й полонини, де лунає спів. Герой радіє, поки вистачає сил танцювати, і хоче передати цей настрій усім довкола. Для нього співанки — не випадкова розвага, а щось рідне, що єднає людей і залишається з ними незалежно від віку.
Серед гірських образів з’являється й чорноброва дівчина, яка слухає його пісні. Він мріє подарувати їй квітку, а разом із нею — щире почуття. Та любов до людини тут не відділяється від любові до рідних місць, де народжуються такі слова.
Навіть далекі дороги не лякають героя, бо співанка може вирушити з ним у будь-який край. Влітку вона зігріває, а взимку нагадує материнські обійми. Це зізнання про пам’ять, приналежність і бажання, щоб гуцульська пісня жила далі.






