Я ще співаю…

Роки забрали багато, а декого з друзів уже неможливо повернути. Герой піднімає чарку за побратимів, згадує тих, хто пішов, і не хоче вдавати, що час стер усе пережите. У його серці залишаються і біль, і вдячність за людей, які були поруч.

Та попри втрати він ще сміється, любить і співає. Для нього це простий доказ, що дорога триває. Він не рахує помилок, не соромиться віку й просить не проводжати його завчасно. Пам’ять про друзів не заважає рухатися далі — навпаки, додає кожному новому дню ваги.