Доля

На серці — смуток, на душі — тривога. Оповідачка говорить, що знову обпеклася коханням і майже втратила надію. Вона озирається на стосунки, де було багато різного: зустрічі, квіти, зітхання, сварки й примирення. Після цих спогадів постає найважче запитання — чи було в них справжнє кохання.

Та роздуми не зупиняються лише на розчаруванні. Героїня повторює слова про Божу волю й долю, яка зводить закоханих. Вона не повідомляє про нове знайомство й не запевняє, що вже знайшла щастя. Натомість намагається зберегти віру, що пошуки любові не марні.

У «Долі» пережита образа не перекреслює всього світлого, що колись було. Спогади про квіти та зустрічі залишаються поруч із сумнівами, а відповідь про майбутнє героїня довіряє долі.