” На коня!”

Усе починається зі звичайного «ну, я пішов». Герой уже збирається додому, взувається, підводиться з-за столу, та варто кумові покликати «на коня» — і прощання відкладається. Спроби завершити вечір перетворюються на кумедне коло, в якому останній раз постійно виявляється не останнім.

Надворі сигналить таксист, удома телефонує дружина, а герой переконує всіх, що вже їде. То ключ загубився, то шапка, то розмова ще не закінчена. Навіть коли здається, що він нарешті вирушив, знаходиться нова причина повернутися — забутий телефон.

Гумор цієї історії народжується зі знайомої ситуації: довгі проводи, гостинність приятелів і обіцянка «ще хвилинку». Тут кожне повернення до дверей підкидає новий поворот.