Цикада

Героїня представляє себе цикадою: вона жужжить і знову називає себе цим ім’ям. У такому порівнянні є зухвалість і гумор — непомітна на перший погляд комаха стає образом людини, яка хоче, щоб її почули.

Поруч з’являються строкаті співзвуччя: панда, лаванда й Prada. Природні образи сусідять із модною назвою, створюючи химерний словесний світ. Героїня не пояснює кожен натяк, а впевнено повертається до простого вислову про себе. «Цикада» тримається на цій грайливій самоназві та відчутті свободи бути помітною без довгих виправдань.