Ходить Довбуш молоденький

Молодий Довбуш проходить зеленим гаєм, підпираючись топірцем. Він закликає товаришів рухатися швидше, поки стежки не сховалися під листям і снігом. Дорога веде до Космача, до оселі Штефанової дружини. Там Довбуш вітається й запитує, чи готова вечеря, але чує, що господаря зараз немає вдома.

Згодом зустріч обертається лихом: двері відчиняються, і Штефан стріляє в Довбуша. Замість продовження сутички оповідь переходить до прохання пораненого — віднести його у Верховину, до місця, де він народився.

Останні слова звернені до браття: не сумувати над ним і пам’ятати, що Прикарпаття ще підніметься. Це робить прощання не лише особистим. Разом із болем утрати звучить думка про край, який залишиться після людини та її земного шляху.