Нащо мені чорні брови, нащо карі очі

Героїня дивиться на власні чорні брови й карі очі, але не знаходить у них розради. Молоді роки минають марно, сльози не зникають, а серце почувається пташкою без волі. Вона запитує, навіщо їй краса, якщо немає щасливої долі, — і це запитання стосується не зовнішності, а порожнечі довкола.

Особливо гостро звучить її сирітство. Серед людей вона почувається чужою: нікому запитати, чому плачуть очі, й нікому розказати, чого хоче серце. Туга так довго залишається без співрозмовника, що героїня починає звертатися до власного серця та сліз.

Вона просить плакати голосніше, щоб почули вітри й понесли її жаль за море до чорнявого, якого називає зрадливим. Так особиста самотність перетворюється на звернення до того, хто залишив біль. Пісня тримається на контрасті між молодою красою і відчуттям, що життя проходить без любові та підтримки.