Не ходи зеленим лугом

Дівчина більше не співає, як раніше, і хтось запитує, чому вона стала такою сумною. Колись її голос порівнювали із солов’їним, а тепер веселощі зникли. Навіть пташці, що сидить на гілці, адресовано прохання передати слова людині, яка завдала болю.

Зелений луг стає образом простору, де все мало б залишатися прекрасним і спокійним. Проте прохання не топтати його поєднане з іншим, набагато особистішим: не сушити дівочого серця й не любити її подруг. Далі прохання змінюється докором — коханий уже ходив тим лугом, ранив її та залицявся до інших.

Пісня не дає відповіді, чи повернеться він і чи пробачить його дівчина. Натомість із повторних слів постає ясне почуття: за ревнощами стоїть розчарування у вірності. Образи солов’я, пташки та зеленого лугу роблять цей докір водночас ніжним і гострим.