Плач, кохана, плач. Тебе я розлюбив

Оповідач милується русою косою коханої та згадує, як хотів заплітати в неї троянди. У його словах ще є ніжність і замилування, але щоразу вони обриваються жорстоким зізнанням: почуття згасли, а можливо, їх і не було.

Згодом герой уявляє день її весілля і знову повертається думками до минулого. Ця суперечність між красою спогаду й холодом прощання робить історію особливо гіркою.