Мадам

У ресторані догоряють свічі. Жінка поправляє пасмо біля скроні, а чоловік дивиться їй у вічі й гріє пальці в її долоні. За вікном стукає дощ, біля брами чекає таксі. Здається, для них уже настав час розійтися, але він не готовий поставити крапку.

Він згадує, скільки зайвого вони зробили й як від болю не знаходили слів. Та любов не зникла: сьогодні від образ лишилася втома, а в дотику ще живе тепло. Коли він називає її «мадам», у цьому зверненні чується не холодна ввічливість, а прохання затриматися.

Без неї навіть власний дім здається чужим. Тому він просить не забирати долонь і не поспішати до таксі: попри сварки й прощальні слова, між ними ще є вогонь.